сьогодні рівно рік, як його немає з нами хто за життя пожалів води не проливайте сліз я вгору злетів щоб видніше було допомагати Господові робити цей світ кращим а то усі просять і просять а хто ж Йому допоможе тільки Поет ...
холодне скло прозоре і жорстоке а ми на нім щоденно і натхненно малюємо свій власний добрий світ хто кольоровий хто буденно-сірий залежить скільки барви дав Господь і вже чи поодинці чи дуетом змагаємось в мистецтві вітражів і кожному художнику здається що справжнім світом є його творіння а в інших так малюночки на склі ...
Перемариться, перемріється, врешті-решт, колись перехочеться... А воно-мов дощем навієно, а воно-мов вогнем наврочено- зацвітає в тобі і вруниться, ніби папороть на Купалоньку, як дитина, до серця тулиться, вибухає зеленим спалахом... Але ти ж його вирвеш з коренем, поховаєш під шаром попелу: хай лежить собі, упокорене, щоб дурниць не робити зопалу. І, на кілька століть зістарена, так спокійно додому йдеш... Переснилося, перемарилось, перемріялось, врешті-решт! ...
Сиплеш скло на мої сліди і силяєш на нитку ртуть коли кажеш мені не йди а я тут я постійно тут я з тобою й тоді як там в дивнім плетиві голосінь мене гучно зове тамтам в ритуальний танок часів я з тобою навіть як твердь вже насправді крижини шмат і прицільно сміється смерть із гвинтівки що вхопив брат як на душу чужі сніги аж зморозить тебе в той час ти шукаєш в мені снаги...
Так близько смерть. Замалим не впритул… О. Букатюк Війна впритул. Обпалені серця Засяяли, неначе серце Данко. Ми свідки не початку, а кінця, Бо найтемніша мить—перед світанком. ...
А я ж тебе—нікому і ніколи. А я ж тобі—нізащо і ні з ким. А я ж тебе—іще давно, зі школи. А я ж з тобою—до останніх рим. ...
*** Цей світ, на сотні вигадок роздертий, Трагічно звичний до людського горя, Нагадує кунсткамеру, де мертві, Немов живі, з екрану щось говорять. А ті, хто еволюцію завершив Іще десь до періоду тріаса, Натхненно брешуть, брешуть, брешуть, брешуть— Їх слухає і вірить телераса. ...
