Півонії так пахнуть, аж дурманять.
весна із літом у прощальнім танго.
Твої слова неначе вже й не ранять,
та не дають заснути до світанку.

Мій сон словами звично грає в карти
чи то ворожить на валета й даму,
яким за мить судилося зіграти
таку сумну щоденну мелодраму.

Півонія в руці Валета в,яне,
хоча й схилив з пошаною коліно.
На нього гордовито Дама гляне--
й піде собі, хитнувши криноліном.

там жде її Король чи Туз чирвовий.
А у Валета що? Лиш спис та мрія...
Лежить він збоку, з люті аж червоний,
та Короля тіснити не посміє.