Ти зачекай. Наша ніч ненародженим птахом Вперто розкльовує сонця шкарлупку тверду. Ти помовчи. Дай мені навтішатися страхом— тим пізнанням, що нарешті до тебе прийду. Голову мовчки тобі покладу на коліна, Пальці твої у волосся собі заплету… Тут же народиться птах. Спалахне-і загине, Попелом срібним засипле мою самоту. Ти не спіши. Ти візьми того попелу в жмені, Чуєш: хтось дихає там, мов дитя уві сні? Вгору підкинь—в небі сонцем народиться Фенікс,