При заході сонця у небі ширяли птахи,
і так захотілося з ними, у далі незвідані,
від чогось жорстокого знов рятуватися віддаллю,
в рожевому мареві танути довгі роки.

Хай хтось мені вслід озирнеться і важко зітхне,
і руки розкрилить, і скаже благально-здивовано:
"Чому ж бо, єдина, у небі цьому пурпуровому
на танець пташиний не ти запросила мене?"