Цілують зорі ту троянду дивну,
Що не для мене завтра зріжеш ти.
Свою любов, високу, аж надривну,
Судилося крізь сльози пронести

Судилося…А де ж суддя і слідчий,
Що написали цей гіркий вердикт?
Пряду вночі свою журбу одвічну,
Намотую на місяць-молодик.

Тоненька нитка, як моя надія,
Порветься раптом якось уночі,
Та хтось мене неждано зрозуміє
І дасть притулок на своїм плечі.

А поки що—на листі краплі крові
І сколені долоні самоти…
Цілують зорі квітку пурпурову,
Що не для мене завтра зріжеш ти.